В центре внимания:

До 960-річчя Нестора-літописця

До 960-річчя Нестора-літописця

У розвитку культури Київської Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов’янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства в Русі-Україні, відтак значний вплив візантійської культури. Колосальний вплив для підняття Русі на загальноєвропейський культурний рівень відіграв — Нестор-літописець.
Коли йдеться про точну дату його народження, більшість дослідників називає 1057 рік. На сімнадцятому році життя він прийшов до Печерського монастиря, де правив тоді ігумен Феодосій і став виконувати там різні доручення. Після смерті ігумена Феодосія Нестор в монастирі вчився духовних чеснот, смирення, послуху та вивчав різні мови. Був настільки ревний у своїх науках і покорі, що незабаром перевищив усіх тамтешніх ченців
Головним джерелом вітчизняної політико-правової ідеології того часу була своєрідна неписана «народна конституція», яка базувалася на звичаях і традиціях народу. Правові та політичні погляди формувалися і передавалися від покоління до покоління не в якихось суто юридичних текстах, а у заповітах, казках, переказах, оповідях, словах, сказаннях, повчаннях, билинах, легендах, піснях, обрядових приписах.
Політико-правовими ідеями були насичені й літописи Київської Русі. Серед них великою цінністю відзначається «Повість минулих літ» літописця Нестора, де подаються звістки про діяльність князів, про боротьбу зі зовнішніми ворогами, про народні повстання у Київській Русі.
«Повість минулих літ» — літописне зведення, укладене в Києві на початку ХІІ ст. Оригінал історіографічної та літературної пам’ятки не зберігся. Перша редакція з’явилася близько 1113 року, її укладення більшість дослідників пов’язують із Нестором-літописцем. Друга редакція (1116) належить ігумену Видубицького монастиря Сильвестру. Вона збереглася у списку в Лаврентіївському літописі. Третя редакція (1118) була створена у Видубицькому монастирі (укладач невідомий) для Мстислава, сина Володимира Мономаха і вміщена в Іпатіївському літописі.
Нестор використовував грецькі хроніки, місцеві оповідання і пов’язав історію Русі з світовою, дав їй центральне місце в історії всіх країн. Академік Греков назвав цей твір «одним із виявів людського генія, якому доля дала невмирущий інтерес протягом віків». А. Насонов писав: «Можливо, ніде в середньовічній Європі літописання не було так розвинуте, як на території Київської держави, у багатьох місцях і протягом багатьох віків так міцно ці писання так сильно не цементують поколінь».
«Велика користь буває від учення книжного. Книги нас вчать нас шляху до розказування. Від книжок набираємося мудрості. Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами», — писав Нестор. До нашого часу дійшли три праці літописця — «Житіє Бориса і Гліба», «Житіє святого Феодосія Печерського» та згадана «Повість минулих літ. 1107 року Нестор збирав матеріали у Володимир-Волинському монастирі, вони стали основою «Повісті…» Це розповідь про східнослов’янську спільноту й її багатовікову еволюцію у контексті світової історії, в якій усе відбувається з волі Божої.
Історія Києва подається від полянського князя Кия та його молодших братів Щека і Хорива та сестри Либідь. Акцентується на особливій ролі у слов’ян, державотворенні апостола Андрія Первозванного та князя Володимира Великого. Іван Франко у своїй книжечці «Соті роковини народного письменства Русі-України» (1898) згадав про наше староруське письменство, а зокрема про велике значення перших фундаментальних літературних праць, до яких зачислив і «Повість…».
Її автор радить, як правильно правити державою, уникаючи княжих міжусобиць і руйнування довіри громадян. Літописець прив’язує історичні події до часу правління представників князівських династій. У цьому вбачає політичну злободенність епохи. Автор, пояснює звідкіля виникла Русько-Українська земля й описує історичні події за датами. Київ вважає столицею усієї давньоруської держави, Олега подає як володаря, котрий спричинився до об’єднання Руської держави з центром у Києві.
Нестор в своєму творі подає чотири тексти угод Київської Русі з Візантією, що датуються 907, 911, 944 (за іншими даними 945) і 971 роками. Перша стала результатом переможного походу Олегової дружини до Царгорода: «Так уклали грецькі царі мир із Олегом, слово дали платити данину і ходили на взаємну присягу: самі цілували хреста, а Олега з його воїнами водили на присягу за руським звичаєм: клялися ті своєю зброєю та Перуном, своїм Богом і Велесом, богом худоби, й утвердили мир». Друга була доповненням першої. В цих документах Україна-Русь виступає як держава, що не поступається своєю культурою перед Візантією і має право на рідну мову та державне правління.
Угода Ігоря з Візантією 944 року підтвердила непохитність миру між державами, передбачала сувору кару щодо його порушників. На жаль, кривава драма розігралася під стінами древлянської столиці Іскоростень, де князь Ігор із малою дружиною потрапив у засідку деревлян і загинув. Літописець дає проникливу характеристику, які чинники вплинули на смерть Ігоря й як майбутні володарі мають врахувати причини смерті князя. Літописець приділяє також увагу княгині Ользі (920-969), котра здійснила глибокі внутрішні реформи економіки: впорядкувала фінансову систему, встановила суворіший порядок збирання данини, визначила її обсяг. Нестор вважає, що Ольга вела мирну зовнішню політику, що сприяло зміцненню держави.
Справжньої величі Київська держава набуває, коли на арену історичного життя виступає український народ за князя Володимира Великого (979-1015) та Ярослава Мудрого (1019-1054), саме тоді фактично держава досягла великої могутності. Вони зуміли зібрати всі українські землі й об’єднати їх в єдину державу, навчилися боронити державу від нападів азійських степовиків і закріпити в ній християнські цінності. Турбувалися про розквіт культури та науки. Збирали талановитих дітей і посилали їх до школи. Свої симпатії Нестор висловлює Володимиру Великому, котрий охрестив Русь, «звелів будувати церкви» і «людей приводити на хрещення по всіх городах і селах».
Із прийняттям християнства Київська Русь ніби очистилася від скверни, знайшла духовне просвітлення й відтак перетворилася на могутню державу. Літописець підкреслює, що християнізація Київської Русі означала входження її до світової спільноти з такими країнами християнського світу, як Візантія, Болгарія, Польща, Угорщина, Німеччина та іншими.
Смерть Володимира 1015 року кинула країну в глибоку династично-політичну кризу. У ході боротьби за київський престол підступно вбили Бориса та Гліба. Боротьба між Святополком і Ярославом спонукала Мстислава спробувати й свої сили у боротьбі за київський престол. Важливим джерелом права Київської Русі є угоди князів між собою. 1026-го брати уклали між собою мирну угоду щодо поділу Київської держави.
9 листопада Православна церква вшановує пам’ять преподобного Нестора-літописця — «батька руської історії». Упокоївся преподобний Нестор імовірно 1113 року. Його поховали в рідному монастирі. Мощі святого покояться у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Український народ свято зберігає вдячну пам’ять про великого подвижника української науки. Для вшанування Нестора-літописця у Києві збудовані.

Ярослав Стех

Источник

Читайте также
Пошарити у ВК Пошарити у Facebook Пошарити у Twitter Пошарити у ЖЖ Пошарити у ММ Пошарити у Однокласниках

07.12.2017 9:48 | Ольга Рубайло

Все права защищены © 2001-2017 Орбита Львов
Любое копирование материалов с сайта orbita-lviv.com без ссылки на источник запрещается.