В центре внимания:

Обережно: гіпнотизують!

Обережно: гіпнотизують!

Мається на увазі не якийсь сеанс гіпнотизування в цирку, чи на якійсь телевізійній програмі, а «умиротворення» українців декотрими прокремлівськими політиками, деякими політологами, чи й просто п’ятою колоною. Вже три роки українців дурять так званою антитерористичною операцією (АТО) та якимось мінськими угодами, які в історії становлення держави не мають аналогів.
По-перше, бо йдеться не про антитерористичну боротьбу, а про відверту аґресію сусідньої країни, яка не лише порушила дане слово ГАРАНТІЇ суверенітету України перед цілим світом, міжнародне право, загальнолюдські права, але й анексувала частину української території. По-друге, світ ще такої «угоди» не знав, під якою стояли б підписи трьох президентів та одного голови уряду, а одна з держав-підписантів не виконувала її впродовж понад двох із половиною років ані дня!
На фоні щоденних обстрілів бандитськими найманцями та професійними російськими кадровими солдатами позицій Збройних сил України (ЗСУ) й українських сіл, від яких гинуть, чи стають каліками, майже щодня, українські солдати та цивільне населення, дивним видається твердження про те, що «лише мінські угоди є запорукою миру». Так званий режим тиші (який «подають на стіл» не тільки українцям), офіційно був декларований уже не раз представниками «нормандської четвірки», а він досі не настав, незважаючи на гучну рекламу та кількаразове його проголошення. Зате вбивства російських дисидентів та талановитих українських офіцерів почастішали не лише на лінії зіткнення, але й навіть у столиці України.
Тому дивує твердження про те, що «мінські угоди — єдиний шлях до миру», відтак, і до відновлення суверенітету України, її територіальної цілісності. Оскільки таке твердження нічим не обґрунтоване, то часто з’являються твердження, що мовляв, Україна не може виграти війну проти Російської Федерації (РФ), бо вона має понад мільйонну армію, сучасну зброю. При цьому маніпулятори думками часто торочать про «громадянську війну», в якій РФ «хата скраю», а коли могла б відбутись акція звільнення окупованої території, то вже розмова йде про «велич непереможного російського війська», присутність якого на російсько-українському фронті Москва заперечує.
Тут і маємо презентований політичний «салат», яким годують кремлівські стратеги не лише українців. Росія твердить, що вона не воює проти України, а її кадрові офіцери перебувають у «відпустці», коли потрапляють в полон до українців, або «вже звільнилися» з контрактної служби, щоб воювати на боці сепаратистів, або заблукали, або… Виправдання вигадують, бо такий наказ головнокомандувача з Кремля. Тому твердження таких «експертів», що слід українцям миритися з «безвиграшною ситуацією» і йти на компроміси, під якими розуміють виконання забаганок аґресора й окупанта.
Залякування сильним аґресором — добре відома тактика, але історичний досвід вже з прадавніх часів переконує нас, що не завжди сильний і великий виграє. Перший такий приклад маємо описаний в Біблії, коли легендарний староєврейський цар Давид (XI ст. до Р. Х.) переміг велетня-силача Голіафа з племені філістимлян. Ще відомі і свіжі в пам’яті геройства Фінляндії, яка 1939 року мужньо боролася і не капітулювала перед совєтським військом, якого Сталін мав більше, ніж Фінляндія населення.
Ще свіжішої пам’яті боротьба В’єтнаму проти таких потуг, якими була Франція та США, вона також увінчалася перемогою «слабшого та меншого». Найсвіжішим прикладом того, що «малого та слабкого» не перемогти, є боротьба талібів в Афганістані. Їх не зуміли перемогти англійці, СРСР, а зараз США й уся Європа демонструють, що не сила і зброя перемагає, але сила ідеї та віри в неї.
Дивує, що в Україні не звертають увагу саме на такі приклади, але широко надають слово у засобах масової інформації (ЗМІ) навіть декотрим політикам у владі, які насаджують капітулянтське вирішення проблеми на сході країни й у Криму. Дехто навіть обурюється, коли лунають заклики скористатися досвідом Хорватії, яка також довго чекала на «мирне» вирішення «внутрішньої» проблеми. Може, хтось скаже, що це була внутрішня проблема Хорватії, а Україна перебуває у неоголошеній війні з РФ? Але це не так, бо й там був аґресор — Сербія.
Отут і «виходить боком» брехня трирічної давності про АТО. Понад 10 тис. Убитих, ще більше поранених і покалічених дехто готовий повністю забути. Вже й у Європі знають, що РФ розпочала аґресію, фінансує і постачає сепаратистам зброю та кадрових офіцерів, і в США відверто заявляють про російську аґресію в Україні. Тому дивно, коли Президент України, котрий перед обранням (а потім уже й після присяги) заявляв про швидке звільнення окупованої української території, а зараз далі твердить, що лише мінські домовленості можуть забезпечити деокупацію та територіальну цілісність.
Українські добровольчі батальйони довели перед світом уже майже три роки тому, що озброєний до зубів ворог не зумів зруйнувати молоду державу. Добровольці та волонтери довели світові, що дух свободи, дух незалежності — сильніший від імперської ідеї Кремля. Тому будь-яке вмовляння та переконування українців і балачки про безперспективність боротьби з двоголовим кремлівським хижаком є нічим іншим, як черговою кремлівською пропагандою, яка часто лунає не лише з боку «п’ятої колони», але й від українських політиків і політологів.
Кремлівські стратеги випробували вже всі пропагандистські методи, щоб перемогти волю та патріотизм українців. Залишився ще метод гіпнозу, який неможливо випробувати одночасно на всіх. Тому щодня з’являються «миролюбні» поради про безперспективність опору двоголовому хижакові, якого можна приборкати компромісами, зміною Конституції, або — просто капітуляцією.
Звісно, завжди легше радити, ніж брати відповідальність, але затяжна кремлівська політика, яка розраховує на зламання української перспективи на незалежність, розрахована на зневіру у власних силах. Лише надіятися на те, що може в Кремлі порозумнішають і зрозуміють, що Україна стала безповоротно на шлях самостійності і тому з нею краще жити в мирі, бракує. Потрібно мати на увазі те, що гібридна війна Кремля проти України підступна тим, що в ній беруть участь не лише російські експерти, але й численні «доброзичливці».
Україна має випрацювати план Б, аби бути готовою до застосування, якщо не вдасться з планом А — за зразком Хорватії, яка даремно, але терпеливо, чекала, поки ворог одумається. Щоб мати такий план Б, його не обов’язково оприлюднювати, але треба мати в резерві, щоб ворога вчасно й успішно перемогти. Та першою вимогою для цього залишається пильність, щоб не потрапити під гіпнотичний метод кремлівського окупанта, який володіє величезним арсеналом дезінформації, брехні та підступності.
Щоденні повідомлення про чергове порушення мінських угоди, багато разів проголошуваної «тиші» ніколи не згадують, скільки тисяч українців за період так званого примирення втратило здоров’я. Статистика повідомляє лише про загиблих під час обстрілу, але не враховують тих, хто не пережили поранення. Зрештою, статистика ніколи не подасть картини горя, трагедії окремих родин, які втратили батька, сина, чоловіка, чи близького родича.
Коли б був Президент дотримав своєї передвиборчої обіцянки звільнити окуповані території навіть за хорватським зразком, то число жертв могло бути меншим, а ЗСУ вже давно контролювали б державний кордон.
Тому слід перед окремими політологами, «доброзичливцями миру», фахівцями-маніпуляторами, котрі впевнені у «непереможній» російській армії, участь якої у війні проти України заперечують, поставити великими літерами: ОБЕРЕЖНО — ГІПНОТИЗЕРИ! Вони виконують завдання аґресора: посіяти зневіру у власні сили. Зрештою, звільненням української території мають займатися не політики-гіпнотизери, не фальшиві миротворці, а українська армія молодого покоління, командири якої набули вже досвіду на стажуваннях, у військових школах, в арміях НАТО та на невизнаному російсько-українському фронті.
Іншими словами, до успішного визволення окупованої території належить і повне використання вітчизняної оборонної промисловості. Але слід зазначити, що продуктами військово-промислового комплексу слід озброювати українську армію, а не продавати її навіть ворогові за великі гроші. Лише таким чином можна відновити цілісність країни і забезпечити контроль над її кордонами.
26-та річниця незалежності України зобов’язує не лише політиків, військо, але й усіх громадян до пильності й єдності дій, бо підступний ворог має найбільший і найпідступніший у світі арсенал боротьби з вільнолюбними народами. «Тюрма народів» найстаршої і єдиної великої імперії під назвою Росія вже п’яте століття нищить народи. Найновіші методи гібридної війни, зі застосуванням модерної техніки, дезінформації та відвертої брехні є свідченням того, що імперії таки прийде кінець.
Не лише сторонній людині дивно, що ЗМІ в Україні надають простір різноманітним політичним, стратегічним «фахівцям», різним «мироносцям», але чомусь не надається можливість висловитися військовим експертам, котрі здатні оцінити можливості та здібності українського війська. Саме їхня думка мала б бути почутою — має сенс боротися з прихованим ворогом, чи є спосіб визволити територію від «шахтарів і трактористів», котрі перекваліфікувалися на танкістів, ракетників, снайперів тощо, чи краще піднести руки і сказати: здаємося?
Українці повинні буде обачними, щоб не потрапити під вплив фальшивих гіпнотизерів, які нашіптують» про «непереможність» терористів. Зрештою, біблійні й історичні приклади є достатнім доказом того, що ідею не перемогти. А ідея відновлення одної з найстаріших держав Європи, яка колись мала назву Київська Русь, пережила двоголового московського хижака, ката з червоною зіркою, то переживе і двоголового хижака в руках кремлівського карлика та його армію «зелених чоловічків».

Йосиф Сірка

До слова
У самій РФ закінчують гроші навіть на пропаганду, чого раніше ніколи не було. 18 серпня припинив телевізійне мовлення канал Life (раніше LifeNews). За даними російських журналістів, рішення було схвалене акціонерами місяць тому. Роботу через скорочення втратили десятки людей. Закриття брехливого рупору Кремля викликало неабиякий ажіотаж у соціальних мережах. Інтернет-користувачі побажали звільненим пропагандистам більше ніде не знайти роботи, радіють, що у Росії стало менше засобів для створення фейків і повідомили, що не будуть сумувати за телеканалом.
Цікаво, що скандально відомий сайт WikiLeaks, які претендував на чесність і неупередженість, також, як виявилося, пов’язаний із Кремлем. Адже 2016 року Джуліан Ассанж, засновник WikiLeaks, відмовився опублікувати щонайменше 68 Гігабайтів даних, що надійшли від джерела з Міністерства внутрішніх справ РФ. Як пише американське видання Foreign Policy, 2014-го Бі-бі-сі й інші інформаційні агенції повідомляли про дані, в яких була інформація про російське військове та розвідувальне втручання в Україну. Однак інформація, отримана Wikileaks 2016 року, містила удвічі більше даних, але п. Ассанж публікувати її відмовився. У результаті ця інформація таки була оприлюднена на інших ресурсах, але залишилася майже без уваги.

Источник

Читайте также
Пошарити у ВК Пошарити у Facebook Пошарити у Twitter Пошарити у ЖЖ Пошарити у ММ Пошарити у Однокласниках

24.08.2017 14:21 | Ольга Рубайло

Все права защищены © 2001-2017 Орбита Львов
Любое копирование материалов с сайта orbita-lviv.com без ссылки на источник запрещается.