В центре внимания:

Олександр Красовицький: «Справжній письменник повинен бути впертим»

Олександр Красовицький: «Справжній письменник повинен бути впертим»

Олександр Красовицький прийшов у книжковий бізнес на зорі української незалежності. Його видавництво «Фоліо», засноване 1991-го, одним із перших почало випускати книги українських письменників.

Ніхто не знає справжнього обсягу читання
— Україна читаюча країна?
— Авжеж. Але ніхто не знає справжнього обсягу читання, тому що значна частина читачів йде в Інтернет, і для того, щоб визначити точне число, треба спочатку подолати піратство. Але вже зрозуміло: якщо зіставити, які книги зараз читають в Україні, то це буде швидше європейська картина, ніж азійська або американська.
— Усі видавництва орієнтовані на бестселери. А кого з українських авторів можна назвати серед них?
— Не всі видавництва орієнтовані на бестселери. Одні видають вузьку кількість найменувань, воліючи, щоб усі книги, які вони видають, ставали бестселерами. Інші, як ми, друкують широкий спектр, який продається не спішно. Але ми, природно, не засмучується, якщо якась наша книга стає бестселером. Втім, видаючи класику, не можна розраховувати, що вона стане гітом продажів.
— 20 років тому любов до читання у дітей і підлітків пробудила книга про Гаррі Поттера. А що можна запропонувати шанувальникам Поттеріани, які вже виросли?
— Це якраз наші читачі. Не секрет, що література потрібна людині для розвитку розумових здібностей і фантазії. І тим, хто виріс на Гаррі Поттері, можна пропонувати читати Умберто Еко, котрий також пропонує інтелектуальну гру, але вже іншого рівня. У першу чергу, його «Маятник Фуко». А якщо з українських авторів, то це — Юрій Винничук.
— А якою має бути сучасна дитяча література? Адже дітей, які з трьох років користуються ґаджетами, не здивуєш «Тореадорами з Васюківки»…
— Все одно інтерес до цієї літератури зберігся, так само, як і попит на дитячі книги Михайла Стельмаха.
Але, з моєї точки зору, сучасна дитяча література в Україні поки що не склалася. Склалася лише певна її частина, пов’язана з козацькою міфологією. А творів, де дія відбувалася б «тут і зараз», вкрай мало.
— У радянський час держава спеціально замовляла і книги, і фільми для дітей, і ця ніша була дуже якісно заповнена…
— Треба починати з того, що українська література постала як самоідентична, а не радянська, лише 1999 року, а не у 1991-го. Це сталося після російського дефолту, коли стало зрозуміло, що наш ринок став розвиватися окремо. Тоді з Росії до нас пішов вал дешевих книг російською і вітчизняним видавцям стало зрозуміло: розвиток власного бізнесу можливий лише в рамках україномовної літератури. Саме тоді, видавши перші книги Сергія Жадана, Ірени Карпи, Наталки Сняданко, ми створили суперлігу для підліткової, а потім і дорослої аудиторії. А Іван Малкович зробив це ж для дитячої літератури.

Потрібні книги сучасних авторів
— Зараз ваше видавництво займається випуском літератури для бібліотек. Які книги потрібні їм зараз?
— Має бути класика українською та російською мовами, щоб бібліотека забезпечила первинні потреби читачів. Адже людина, котра хоче досягти чогось інтелектуально, має опанувати не лише шкільну програму. Тому бекграунд освіченої людини ми ще не починали всерйоз. Але посилено працюємо над тим, щоб 2018 року започаткувати видання великої серії філософської, політичної, соціологічної, економічної та наукової літератури, яку створило людство за останні 2 тис. років. Виявилося, що зараз немає майже нічого з цього списку ні в публічних бібліотеках, ні в університетах.
Також обов’язково потрібні книги сучасних авторів. Це у першу чергу українські письменники, незалежно від мови, якою вони пишуть. Вітчизняні детективи створює Андрій Кокотюха, а ось інших авторів читач відразу й не згадає. А в 40-мільйонній країні має бути не менше 20 авторів, щоб замінити співвітчизникам авторів із Росії. Обов’язково мають бути фантастика та фентезі, адже значна частина цих авторів жили і живуть в Україні, але видавалися в Росії. І наше завдання — повернути їх на український книжковий ринок. Це у першу чергу Сергій і Марина Дяченки. Зараз вийде перша книга з 25-томника їхніх творів українською. Також ми повернули в Україну Яна Валетова. І його новий роман «1917» відразу став бестселером. З вересня спробуємо повернути в Україну ще одного нашого популярного автора Андрія Валентинова, харків’янина, котрий до 2014 року видавався в Росії. Третя масова ніша — жіноча література. «Фоліо» на ній не спеціалізується, але ті видавництва, які з нею працюють, вже мають свого постійного читача і високий рівень продажів.
— А як ставитесь до того, що російських класиків стали перекладати українською? Чи потрібно це робити?
— Звичайно. Наше видавництво вже перекладало твори Віктора Пєлєвіна українською. Також затребувані переклади Бориса Акуніна. А що стосується класики, то її обов’язково потрібно перекладати. І вже справа читача обирати, якою мовою йому комфортніше читати російських авторів. Сьогодні вже є ціле покоління школярів, яке не знає російської. І чому б їм не читати рідною?
— Але ж зараз ми прагнемо до того, щоб навіть Шекспіра читати в оригіналі…
— Правильно! Потрібно прагнути, але й вибір необхідний. Видавець, який думає про перспективу, обов’язково видасть серію книг з паралельним текстом. У нас так публікувалися Генрик Сенкевич і Джером К. Джером. Книги були з текстом мовою автора і в перекладі, щоб читач міг прочитати в оригіналі й одразу ж подивитися правильність розуміння.
— Вас знають, як противника ввезення російських книг в Україну. Конкуренція за покупця збереглася досі чи війна все ж внесла корективи?
— Я не противник російської книги в Україні, а прихильник того, щоб російська книга друкувалася в Україні філіями російських видавництв, як це відбувається в усьому цивілізованому світі.
— А як в Україні?
— В Україні вже з’явилися перші російські філії, які надрукували тут свої книжки. Але у моєму розумінні, такі філії — це українські видавці, які дають завантаження друкарням, платять податки в Україні та змушені фільтрувати політику своїх книг.

Для масової література потрібні ще два-три роки
— А чому українські видавництва не видають дешеві одноразові книги в м’якій обкладинці, які дуже зручно брати в дорогу, на пляж? Водночас наші розкладки буквально забиті подібними російськими виданнями?
— Тому що ніколи не було українського книжкового ринку. Випуск масової літератури завжди був російською прерогативою. Низькі ціни можливі лише при великих накладах. А українські видавці працювали з обмеженими випусками. При цьому російський ринок завжди був замкнутим, і увійти туди з-за кордону було складно. Тому в Україні масова література не могла бути створена з об’єктивних причин. Для того, щоб вона тут з’явилася, потрібно ще два-три роки.
— Чи є майбутнє у паперової книги? Чи не поступиться вона у своїх позиціях електронній версії? Практично усі знайомі вже придбали «читалки» і завантажують літературу з мережі…
— Усі вони завантажують книги з піратських сайтів. Є дві моделі книжкового ринку — американська, де електронна книга дійшла до 40 % користування, і європейська, де ця цифра коливається від 4 % до 7 %. Це голосування читачів за домашню бібліотеку проти файлів у комп’ютері. А американці, навпаки, хочуть отримати дешевий файл, щоб прочитавши його, видалити. Це прагматичний погляд на речі. Україна схиляється до європейської моделі.
— Як обираєте своїх авторів? Дебютант може у вас надрукуватися?
— Може, але найчастіше йому треба взяти участь у літературному конкурсі «Коронація слова», або бути вже відомою людиною у своїй сфері діяльності. Тоді його ім’я вже буде піаром. А якщо це людина з вулиці, то ми їй запропонуємо оплатити наклад або знайти спонсора.
— Є небезпека, що якийсь чудовий письменник пройде повз видавництво і зупиниться на кар’єрі блогера?
— Така небезпека є у всьому світі. Але справжній письменник повинен бути впертим. Джоан Ролінґ багато років тикалася в різні видавництва, поки знайшла свого видавця. Й Андрій Курков довгий час не міг надрукуватися, розсилаючи свої романи 500 різним видавництвам світу. Тому тут важлива наполегливість.
— Що можете зараз порадити письменникам-початківцям?
— Я б порадив студентам не поспішати ставати письменниками, а прийти до цього після 30 років. Адже найчастіше ті, хто став письменником у 20 років, не будуть ними у 35.
— А куди поділася сучасна поезія? Адже у 1960-ті поети збирали на свої виступи цілі стадіони…
— Зараз поети збирають стадіони в Інтернеті. Це ті самі тисячі лайків. Змінилася форма подачі поезії, але не втрачений до неї інтерес.
Розмовляли Ліліана Фесенко, Валерія Поліщук, Укрінформ

Источник

Читайте также
Пошарити у ВК Пошарити у Facebook Пошарити у Twitter Пошарити у ЖЖ Пошарити у ММ Пошарити у Однокласниках

31.08.2017 9:55 | Ольга Рубайло

Все права защищены © 2001-2017 Орбита Львов
Любое копирование материалов с сайта orbita-lviv.com без ссылки на источник запрещается.