Натхнені Шевченковою «Катериною»

В одній просторій залі Національного музею Тараса Шевченка експонується картина, що її маляр намалював влітку 1842-го. «Катерина» ілюструє однойменну поему, написану Кобзарем за чотири роки до цього. Багатозначне за змістом побутового жанру полотно (93 х 72,3 см), посідає особливе місце в спадщині Шевченка. І сама поема — одне з найвидатніших явищ в українській поезії ХІХ ст.
До своїх рядків Шевченко звернувся 175 років тому. Спокушену москалем дівчину, котрий пообіцяв одружитися, а потім покинув, батьки проганяють з дому. Катерина мандрує з дитиною, шукаючи любаска в Московщині.
Ця робота привернуло до себе увагу не одного фахівця. Одним із таких став Іван Їжакевич, маляр, ілюстратор, один із основоположників книжкової графіки, котрий 1895-го створив перший малюнок олійними фарбами «Катерина». До цієї поеми він намалював ще кілька ілюстрацій: 1896 року, 13 варіантів у 1930-х рр., а також 1944-го. Одна з 13-ти потрапила до видання Шевченкового «Кобзаря», присвяченого 125-літтю з дня народження поета. На ній горопашну Катерину зображено з дитям на руках, загорнутим у лахміття, вона крокує через зимову заметіль, обшарпану сильним морозним вітром, а позаду попід лісом край дороги курінь вершників іде. Серед і той, хто зрадив українську дівчину. Вершник-ґвалтівник в історії культури має потужну символіку, він ототожнюється зі сфінксами, кентаврами, а то й сиренами та грифонами.
До Шевченкових слів «Ти не пізнав мене, Йване? Серце, подивися», 1927 року виконав рисунок олівцем і тушшю Петро Носко. Рисунок тушшю також ще раніше, 1885-го виконав Опанас Сластіон за словами поеми «Бере шага, аж труситься, тяжко його брати».
До поеми «Катерина» виконав окрему ілюстрацію Михайло Башилов (1821-1870). Разом із Яковом де Бальменом він намалював 39 ілюстрацій до рукописного «Кобзаря» 1844-го латинською транскрипцією, щоб якнайширше популяризувати твори поета. Особлива цінність тих ілюстрацій — у тому, що вони були першими, які мали потрапити до книги, якій не судилося побачити світ.
До того ж твору Шевченка звернувся Лев Жемчужников своїми двома роботами — «Кобзар на шляху» і «Покинутою» (1860). Ці роботи високо оцінив сам Шевченко. Й у творчій спадщині Антона Манастирського є ряд картин, пов’язаних із шевченківською темою. Хоча Антон Іванович ніколи не бував на Лівобережжі, проте щедра творча фантазія підштовхнула художника звернутися до поетичних творів Кобзаря. Крім графічних творів за мотивами віршів, поем і самої картини Шевченка, маляр створив живописні полотна, в т. ч. і свою «Катерину» (1913). На ній зображена драматична постать Катерини морозного дня, коли вона пробує стримати бездушного царського офіцера на чорному коні. Тривожна картина відповідна змістові одного з найтрагічніших творів Кобзаря.
Про творчий діапазон Федора Кричевського свідчить серія композицій до поеми Шевченка. У восьми з них постає сумна доля скривдженої дівчини-кріпачки. Автор тривалий час працював над цією серією, закінчив її перед початком Другої світової війни. До глибоких трагічно-драматичних тем художник звертався рідко, але образ Катерини його схвилював. Перші начерки Катерини Кричевський реалізував 1933-го, а остаточно реалізував у період підготовки в Україні до 125-річчя народження поета. Рисунки олівцем «Катерина з гусаром», «Вигнання Катерини» та два ескізи «Катерина у відчаї» та «Зустріч Івасика з батьком» послужили йому для створення монументальних картин, з яких збереглися лише дві — «Замріяна Катерина» та «Катерина в розпачі». У першій композиції замріяна Катерина, стоячи між одвірками, ніби втішається відчуттям світлої радості кохання. Коли у неї, молодої і вагітної, червоні щічечки, то в другій бачимо, як вона, скривджена і покинута москалем, фактично кочівником, бо тодішня царська армія тимчасово квартирувала по селах України, охоплена горем і відчаєм стоїть, а під ногами її лежить оповита в ганчір’я дитина. Скорботний погляд і заломлені у відчаї руки в Катерини посилюють безмежність її страждань. Обидві композиції зберігаються у колекції Національного музею українського образотворчого мистецтва в Києві.
Глибоким знавцем Шевченкової малярської спадщини був Карпо Трохименко. Його картина «Шевченко і Енгельгардт» (1939) досі залишається однією з кращих творів у багатій Шевченкіані. Твір створений у гарячих червоно-коричневих тонах, близьких до улюблених самим Тарасом сепій. Того ж року він написав невеликих розмірів полотно «Катерина». В ньому мистець розкрив трагічне становище матері, котра вибралася з дитиною у світ скорботи. Вона йде, повна зі сумом і смутком на обличчі, вдивляючись у далечінь. Перемогу материнства і перемогу життя над владою царської темряви, Карпо показав у ще одній картині, присвяченій Катерині. Намалював її 1954 року, в котрій жінку зображено на першому плані в хаті, також із дитиною на руках, котра залишає батька за столом та глибокими думками зажуреного. А матір покритки, босоногу, намальовано по інший бік столу, праворуч від Катерини, але зі зовсім похиленою головою.
У багатогранній творчості у Михайла Дерегуса поетика Шевченка наштовхнула для створення кількох робіт. Першу гравюру він виконав 1937 року сухою голкою. Наступну — через рік. Інші ілюстрації, присвячені поемі «Катерина, створив 1956-го і 1963 року.
Сюжет «Катерини» був актуальний у різні часи. Прикладом самостійної малярської композиції Шевченка стала «Катерина» Порфирія Мартиновича, продовжувача Шевченкових традицій у мистецтві. Її створив 1876 року як самостійну композицію, в якій зобразив типову сцену і водночас ніби вихоплену з життя Катерини, котру з дому виганяють батьки. Художник обрав гострий психологічний момент, коли приголомшена горем Катерина вимушена покинути рідну хату. Цю роботу Мартиновича помістили на одну зі сторінок журналу «Пчела».
1896-го вийшли друком три випуски «Ілюстрованого Кобзаря» під назвою «Апотеоза музи і творів вічного Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка». На обкладинці була постать самого Шевченка з кобзою й інші герої «Кобзаря»
1918 року харківське видавництво «Рух» випустило «Кобзар» в оформленні чеського графіка Карела Немеца (1879-1960). На обкладинку мистець поставив графічну ілюстрацію з картини Костянтина Трутовського «Шевченко над Дніпром». За титульною сторінкою помістили портрет Шевченка, майстерно вирізаний К. Немецом методом ліногравюри. До найреволюційніших віршів і поем художник виконав 12 ліноритів, які в книжці стали вклейками на тонкому пергаментному папері. До кращих творів Немеца слід відзначити ілюстрації до поем «Гайдамаки», «Сон», «Єретик» і, звісно, «Катерина».
До шевченківської теми 1934-го звернувся і Василь Касіян, коли в Україні відзначалася 120-та річниця з дня народження Шевченка. Касіян звернувся до найбільш соціально загострених творів Шевченка. Поряд із малюнками до «Причинної», «Гайдамаків», «Сови», «Кавказу», «Холодного Яру», «Варнака», «Юродивого», «І мертвим і живим» бачимо малюнок і до «Катерини». До того ж твору Касіян звертався 1954-го і 1961 року, які ввійшли до видань «Кобзаря» у видавництві «Радянська школа». Ілюстрації до «Катерини», поміщені в «Кобзарі» 1963-го, створили Григорій Гавриленко й Олександр Данченко. Образ збезчещеної москалем, але прекрасної жінки останній звеличив ще майстерніше 1983 року.
200 ілюстрацій до творів Шевченка виконав Федір Коновалюк, в т. ч. і до «Катерини». Перша з них — 1921 року, інші — 1933-го, 1941-го, 1944-го, 1956-го, 1961-го, були й пізніші без дат. Варто зазначити, що скульптурний твір Матвія Манізера (1891-1966), відкритий у березні 1935 року в Харкові, починається з образу Катерини. Технічно досконалий рисунок тушшю, присвячений поемі Шевченка, створив Василь Седляр, котрий оздобив «Кобзар», виданий 1934-го. Майже сто малюнків увійшло до двотомного видання «Поезії» Тараса Шевченка (1988), намальованих Олександром Івахненком. «Катерина» збагачена сімома його малюнками.
Наприкінці потрібно додати, що картина Тараса Шевченка надихала й інших майстрів, і кожен створив свою «Катерину. Це — Павло Аверков, Анатоль Базилевич, Михайло Божій, Володимир Василенко, Неоніль Гаркуша, Стефанія Гебус-Баранецька, Борис Едуардс, Петро Іванченко, Іван Зарицький, Сергій Кукуруза, Олена Кульчицька, Микола Каразін, Іван Катрушенко, Володимир Куткін, Василь Лопата, Іван Матіяш, Галина Мазепа, Софія Налепинська-Бойчук, Олексій Наумов, Мечислав Павловський, Валентин Пухальський, Юрій Балановський, Анатолій Волненко, Борис Горбатюк, Оксана Грудзинська, Ніна Вележева, Роман Шах, Володимир Новиковський, Антон Фігель, Євген Соловйов, Яків Ражба, В’ячеслав Розвадовський, Оксана Жникрут, Юрій Садиленко та ряд інших.

Павло Лопата

Источник