Уперше встала з інвалідного візка у 16 років!

Галина Кліщук із молодшим сином Дмитриком

Життя цієї молодої жінки сповнене болю та страждань. Але й напоєне великою любов’ю. Від народження Галина Кліщук зі села Синявка Турійського району не могла ходити. Свого тата Галинка ніколи не знала. Мама сама виховувала її від народження. Допомагала бабуся. Саме вона запідозрила, що зі здоров’ям маленької щось негаразд. Якось під час купелі помітила, що одна ніжка якась «не така». Відразу звернулися до медиків, однак ті заспокоїли: «Так може проявлятися рахіт, дайте вітаміни — все минеться». Але коли дитя мало б робити перші кроки, та зробити цього не могло, бо одна ніжка вже була значно коротшою за іншу. Тільки тоді крихітку поклали на операційний стіл. На жаль, оперативні втручання результату не дали.
«Досі мене не залишає спогад: діти біжать до школи, а я сиджу біля вікна, чекаю, коли до мене вчителі прийдуть. Бо могла лише повзати по хаті. А тут знову біда: коли мені виповнилося вісім, ще й мама померла. Всі клопоти лягли на бабусині плечі. Вона й господарство гляділа, і мене на руках надвір виносила, і по лікарнях їздила, безрезультатно шукаючи для мене порятунку», — згадує Галя.
Життя змінило випадкове знайомство з Йосипом Шкляруком, тодішнім головою Турійської районної організації інвалідів. Вистраждана історія маленького життя сколихнула чоловіка. Й якось, коли дівчинці вже було 12 років, він привіз їй у подарунок інвалідний візок. Скільки ж то щастя було для Галі! Тепер її світ розширювався за межі сільського обійстя. Перше, що попросила, — повезти до ставочка, щоб хвору ніжку намочити.
Йосип Шклярук узявся шукати фахівців, котрі поставили б дитину на ноги. Достукався аж до Людмили Кучми! І вона посприяла, щоб знедолену дівчинку з Полісся безкоштовно прооперували у клініці Київського інституту ортопедії та педіатрії ім. Воровського.
Усе, що робили, дитина терпіла мужньо й без сліз. А ніжку, яка на той момент вже була на 20 см коротша від другої, ламали, тоді нарощували, перед цим випалюючи часточки зі стегна. Все терпіла, бо вірила — тепер стане на ноги. І після повторної операції мрія здійснилася! Хоч і накульгувала, та змогла ходити.
Відтоді життя кардинально змінилося. Дівчина здобула професію швачки, влаштувалася соціальним працівником у Турійську. Але біда за бідою наступала. Спершу від отруєння чадним димом померла бабуся. Невдовзі з малим сином на руках покинув перший чоловік. Але й тоді не опустила рук. І хоч морально важко було, впустила у своє серце промінчик кохання іншого чоловіка. Тепер разом з ним виховує вже двох синів-соколят!

Наталія Кравчук, «Високий Замок»

Источник